Супротив

У місті Комсомольську на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті завжди були складні умови праці. Перепад висоти при спуску в кар’єр сягає близько 300 метрів. В кар’єрі висока запиленість і загазованість СО2, підвищений радіаційний фон (зимою навіть сніг на окремих ділянках тане), діють потужні електромагнітні поля та викиди газів з вмістом фенолу і т.д.

По закону, робітники, що працюють в таких умовах, мають низку пільг, в тому числі достроковий вихід на пенсію, однак весною була проведена переатестація робочих місць.

Розповідає Ігор Божко, водій великовантажного автомобіля на Полтавському ГЗК:

“На нашем предприятии всегда была первая сетка. Карьер все глубже и глубже, разрастается, условия тяжелые. Когда впереди идет машина и за 15 метров ничего не видать, и не 1 машина и не 2, а может 15 сразу идти. И облако пыли поднимается вообще выше всего карьера… А домой так хочется прийти живым. Но в результате нормы увеличивались и дальше. Их увеличивали, а нас никто не спрашивал.

Для проведения этой так называемой “экспертизы” выбрали новую машину, с 2,5 годами, пустили ее на 1,5 км. Это не 7 км, где ты садишься в куда более старую машину, и кабина нагревается так, что потом как будто из бани вылазишь. Ни один кондиционер не поможет, панель впереди автомобиля идет волной, рвется обшивка. Так вот эта женщина из экспертизы проехала 15 минут. Они посчитали, что этого достаточно. Состряпали нам эту бумажку. И как может быть запыленность такая, как здесь указывается, если через 10-15 метров не видно автомобиля вообще? Сделали вообщем все это по-тихому. Понятно, что им было это выгодно”.

Доповнює колегу водій Сергій Бурлака:

“Чому забрали цей перший список – тому що провели переатестацію робочих місць. І на основі цієї переатестації, коли заміряли гази, глибину, шум, повітря, вони сказали, що все у нормі. Але я зі свого досвіду знаю, що, коли я спускаюсь до 22 екскаватору на саму глибину, в мене у вухах лопається, тиск зростає. Треба чи рота відкрити, чи цукерку жувати. Це ж все здоров’я…Так от, власник, коли наймав людину цю, він платив пенсію з 50 до 60 років додатково, а відтепер цього не буде, от чому люди бунтують”.

Окрім ліквідації пільг за роботу в шкідливих умовах на комбінаті також збільшився до 12 годин робочий день і норми виробітку. Про це зазначає Ігор Божко:

“Мы заметили, что начали автоматически добавляться нормы. При чем так хитро. Не в начале месяца, когда человек знает что у него 102 % выработки и, даже если он поломается, все равно получит премию. Теперь нормы увеличивались 30 числа, например. И это последняя смена, что приводит к тому, что было у тебя 103%, а становится 97%, и премию тебе не выплачивают”.

Скривджені працівники намагалися вирішити свою справу в Міністерстві праці та соціальної політики, Кабміні, Прокуратурі, судах та навіть шляхом звернення до Президента. Проте звідусіль отримували відписки, котрі ніяк не вплинули на фактичну ситуацію.

В таких умовах робітничий колектив водіїв великовантажних автомобілів вирішив вдатися до більш рішучих дій. Робітники усвідомлювали труднощі щодо юридичних питань, тому розуміли необхідність підтримки фахівців з цієї сфери. Колектив страйкарів бачив недієздатність “офіційної профспілки” на комбінаті, тому працівники вирішили звернутися за допомогою до профспілки “Народна солідарність”, про яку почули по радіо.

Мотив допомоги профспілки “Народна солідарність” в цій ситуації досить простий і публічно озвучувався її координаторами для розвіяння скепсису серед окремих осіб. Кожен член профспілки здає щомісячні внески в розмірі 0,5% від обсягу своєї зарплати. Таким чином, в разі захисту прав робітників на Полтавському ГЗК, профспілка отримує багатотисячний робітничий колектив і внески, а також авторитет для утворення інших осередків.

В результаті робітники, заручившись юридичною і організаційною підтримкою профспілкових діячів, 1 серпня на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті розпочинають акцію протесту в формі різкого сповільнення темпу роботи. Такий тип акцій зветься “страйк по-італійськи”.

Бульдозерист 1 зміни:

Робітники вимагають від керівництва комбінату підвищення заробітної плати, зменшення норм праці до рівня, що відповідає вимогам техніки безпеки, повернення “списків шкідливості” та пільг працівникам.

Варто зазначити, що в своїх вимогах робітники були далекі від популізму і емоцій. За останні роки в країні мінімальна заробітна плата виросла в два рази – це державне визнання зростання цін на проживання! Окрім того, полтавський комбінат за перше півріччя 2010 року отримав 74% зростання прибутків порівняно з минулим роком.

Виробництво окатишів зросло за цей період зросло на 18%, а ціна на них – на 90-120%. Прибутки компанії за І півріччя після сплати усіх податків сягнули 138,7 мільйонів доларів США.

Це офіційні дані, оголошені компанією “Ferrexpo”. Голова Правління “Ferrexpo” Майкл Абрахамс заявив: “Протягом всього звітного періоду компанія працювала на повну потужність та досягла рекордних показників у виробництві окатишів, одночасно стримуючи зростання витрат”.

Логічно, що в таких умовах робітникам дивно було чути нарікання адміністрації на те, що немає, де взяти гроші на зарплати. З початком акції протесту адміністрація заводу відразу вдається до тиску та залякування робітників. Разом з тим, до страйку долучаються інші робітничі ланки на заводі, що усвідомлюють, що це єдиний шанс вирішити несправедливість їхніх умов праці. Незабаром страйкують не лише водії, а й бульдозеристи, бурильники, екскаваторники, слюсарі, залізничники та інші.

Щодня після робочої зміни працівники, що створили нову профспілку на заводі, збиралися і обговорювали події. Робітники ГЗК з подивом побачили, що, працюючи суто за технікою безпеки, вони практично зупинили комбінат! Як виявилося, прибутки комбінату трималися на штучному незаконному наднормовому використанні людської праці. За свідченням очевидців, після початку страйку впусту вночі 4 години працював дробильний цех, склади з окатишами спорожніли, а в руднику довелося робити значно слабший вибух і ще й на годину раніше.

Адміністрація комбінату в таких умовах зрозуміла, що довго не протримається, тому пішла на прямі незаконні репресії – звільнила кількох активних в страйку робітників, а іншим кільком страйкарям з прокуратури незрозумілим чином надходять “липові” повістки на співбесіду.

Кульмінацією протистояння стає завезення в місто Комсомольськ 200 штрейкбрехерів. На охорону ж завезених робітників незрозумілим чином стягуються підрозділи МВС, котрі озброєні автоматами!

На фото – частина з прибулих міліціонерів, що охороняють готель, в якому проживають штрейкбрехери.

Варто відмітити і цікаві подробиці положення завезених робітників. Вони, як вдалося дізнатися, за зміну отримують 150 гривень, в той час як поселили їх в готелі, де доба проживання на 1 особу (номера одномісні) коштує 225 грн!

Логіка керівництва заводу очевидна. Штрейкбрехерів використовують як тимчасову дешеву некваліфіковану робочу силу, аби замінити ключових страйкарів і деморалізувати робітничий спротив. По телеканалам демонструють звернення управляючого заводом В. Лотоуса, котрий заявляє, що ніколи не піде на поступки…

Така певність управляючого викликана тим, що робітничі страйки на ГЗК відбувалися і раніше, однак були менші й тому легше подавлялися адміністрацією. Одного разу після зборів робітники на сходах між поверхами навіть стали свідками фрази кинутої одним з управляючих комбінатом: “Да чего это быдло беситься?”. Подібне відношення не є окремим випадком. Керівництво підтверджувало це прямими погрозами робітникам: “Надо будет – китайцев навезем вместо вас!”.

Мітинг робітників

На комбінаті також закриті відомості про втрати і каліцтва серед робітників. Ставалися випадки кричущого порушення прав робітників і техніки безпеки на комбінаті. Одного разу водію великовантажного автомобіля з рудою довелося самотужки лагодити колесо вантажівки. Тиск в колесі дуже великий і воно раптово вибухнуло. Від водія цілим залишився лише шматок руки.

Робітники згадували ще за один жахливий випадок. В кар’єр працівників завозить переобладнана в автобус вантажівка, а спуск відбувається в умовах сильно розбитої дороги. Внаслідок цього у одного з робітників після спуску відбулося розшарування від легень плівки. Працівника забрали швидка, він став інвалідом і отримав відписку від адміністрації, що це не робітнича травма, а хронічне захворювання.

Системний режим порушення техніки безпеки призвів до того, що нещодавно на ГЗК під час пожежі загинув бульдозерист з числа завезених штрейкбрехерів. На разі адміністрація комбінату всіляко намагається приховати цей факт.

Варто зазначити, що робітниче містечко Комсомольськ – навдивовижу чисте та охайне. В двориках багатоповерхівок клумбочки, а біля кожного під’їзду урна для сміття; дитячі садочки і школи гарно пофарбовані та не забруднені непристойними написами чи сміттям.

Це пояснюється тим, що містечко стабільно було забезпечене робочими місцями на гірничо-збагачувальному комбінаті. Місто мало нормальні умови для праці, а тому нормально розвивалася культура. Разом з тим, добробут зароблений роками важкої праці почав танути – частина мешканців міста навіть перебралася на роботу в Красноярськ.

Це сталося тому що компанія “Ferrexpo” та управляючі на комбінаті постійно демонстрували повне нерозуміння того, що прибутки – є наслідок копіткої праці великого колективу людей.

Вечірні збори робітників-профспілкових членів

На разі адміністрація звільненнями досягла стримування розгортання страйку на ГЗК, а профспілка “Народна солідарність” з робітниками зосереджуються на юридичній війні по встановленню фактів протизаконних звільнень та тиску з боку керівництва комбінату.

Однак чи вирішать репресії і залякування проблему на комбінаті? Чи згасить це їх гнів?

Варто зазначити, що серед багатьох робітників з профспілки вже давно дискусія стоїть не лише про зарплату, а про фундаментальне питання – чи станемо ми і наші діти безправними рабами, чи доможемося дотримання своїх законних інтересів.

Підготовка до акції:
1. Кожен учасник акції має усвідомлювати кінцеву мету і відрізняти її від причини акції. У випадку подій останнього часу навколо ментівського свавілля, кінцева мета – припинення катувань і недопущення заборони зібрань. Причина – вбивство студента.

2. Підготовка до акції поділяється на попередню та безпосередню. Попередня підготовка – це визначення: місця та засобів проведення акцій, безпосередня – підготовка на місці збору та інструктаж з безпеки учасників.
3. Засоби шифрування зборів мають бути простими та зрозумілими. Найпростіший спосіб – призначати зустрічі в точці, якій присвоюється назва іншого місця. Наприклад: «зустрічаємось біля цирку лише в 3-х, о 15-й годині», – може перекладатися як зустрічаємось біля пам’ятнику Сковороді, о 16:30 (назва місця не відповідає фактичному місцю зустрічі, “кількість людей на зустрічі” – насправді година зборів, а “час збору” – 15-та година – це насправді код запізнення, тобто +1,5 години до названого часу – 16:30).

3.1. Засоби шифрування використовують старші груп;

3.2. Місце спільної зустрічі (а потім і попередніх) фіксуються на фото і відео, щоб визначити у майбутньому агентуру, та методи її роботи. Оператора визначають керівники акції, по закінченню зйомок – відео передається людині, яка участі у акції не бере НІКОЛИ.

3.3. Після проведення зустрічі (акції) – спільний відео перегляд

4. На місці зборів складається перелік учасників акції. Його складають старші груп. В переліку вказують: П.І.Б., вік, адресу, телефон мобільний, телефон батьків. Записаний склад віддається людині, що НЕ ЙДЕ на акцію. По закінченні група людей обдзвонює ВСІХ учасників і уразі зникнення когось – піднімає галас, ставить до відома батьків та журналістів.

5. Проводиться добровільний огляд особистих речей та кишень учасників. При людині не повинно бути ЖОДНОГО предмету, що навіть теоретично можна розцінювати як зброю та алкоголь і ОБОВ’ЯЗКОВО має бути документ, що посвідчує особу людини.

5.1. Всі речі, що можуть бути оцінені як зброя – вилучаються і передаються на зберігання тому, хто на акцію не йде. Зберіганням відомості про учасників та спірних речей повинні займатися РІЗНІ люди і, бажано, не знайомі між собою;

5.2. Всі, хто випив хоч трохи алкоголю на акцію не йдуть – це дозволить визначити провокаторів (вони, як правило, на підпитку). Речі, та відомості ні в якому разі не повинні зберігатися у людини, що не пішла на акцію через те, що вжила алкоголь;\

5.3. З акції автоматично виключаються люди, що знаходяться у розшуку, проти яких порушено кримінальну справу, та такі, що притягалися раніше до відповідальності за кримінальні злочини.

6. Для контролю акції, заздалегідь, визначається людина, що буде проводити зйомку і, бажано, не одна. На місці такі оператори працюють тільки у складі «груп контролю». Група контролю – зображує звичайних перехожих, які просто так знімають те, свідками чого стали. Така зйомка дозволяє:

6.1. Виявляти провокаторів, що приєдналися до акції,

6.2. Зафіксувати факти затримань, якщо міліція стверджує, що нікого не затримувала,

6.3. міліцейську агентуру, оперативних співробітників і методи їхньої роботи в натовпі.

6.4. Визначати людей, що через свої психічні особливості – істеричність, агресивність та ін.. не бажані як учасники

6.5. Факти використання політичними силами акцій протесту задля досягнення своїх цілей.

7. Поведінка на акції, яка відбувається за міліцейської присутності у звичайному режимі. Треба пам’ятати, що навіть керівники міліцейських підрозділів до останньої миті можуть не знати про наказ на використання сили, тому:

7.1. Ні в якому разі не ображати працівників міліції, що присутні на акції;

7.2. Не проводити з ними виховної роботи – втягнення у розмову має на меті визначити старших для подальшої розробки – при цьому завжди фіксувати ВСІХ міліціонерів, що ініціативно виходять на розмову;

7.3. Не відповідати на запитання: «хто старший?» – якщо не визначений старший, не можливо визначити напрям роботи та спрогнозувати провокацію – в цьому випадку міліціонери, як правило, уникають бути ініціаторами активних дій.

8. Поведінка на акції, на якій силові структури починають поводитись “по бєспрідєлу” – силовий розгін, тотальне пакування тощо.

Треба пам’ятати, що будь-яка акція, не прив’язана до певної політичної сили, викликає занепокоєння ВСІХ керівників ВСІХ партій, а також посадовців. Оскільки неавторизований протест оцінюється, як неконтрольований та небезпечний. Відповідно до цього замовником атаки можуть бути, як владні посадовці, так і «офіційна опозиція». Вони мають на меті:

- Використання акції протесту задля реклами свого руху (дискредитації опонентів);
- Дискредитацію і подальшу постанову під контроль неформальних (фактичних) лідерів протестувальників (спецслужби та МВС – вербування);
- Усунення потенційної конкуренції у майбутньому.

Відповідно до цього треба бути готовим до:

8.1. Створення кола відчуження навколо провокатора – як тільки людина поводить себе необумовленим чином, навколо неї створюється коло пустоти до метра – проводиться засвітка. Як правило, навіть маючи наказ на розгін всіх, міліціонери вимушено беруть власного агента, або агента замовника розгону;

8.2. Прикриття жінок від нападу міліціонерів – часто саме так міліціонери провокують бійку з натовпом. Жінок просто відсікають від міліціонерів своїми тілами. Це давить на психіку нападників, вони ніколи не готові до такого;

8.3. Одночасно проводиться засвітка початку міліцейської атаки – як тільки міліція починає атакувати, з кількох боків спалахують фотолампи. Цім має займатися група прикриття. Вона має власні фотокамери з лампами, а також супроводжує та наводить журналістів на ВСІ спроби міліціонерів спровокувати бійку;

8.4. Контролювати переміщення талекамер оперативного спостереження МВС та СБУ – часто саме вони вказують місце підготовки провокації;

8.5. У разі побиття прикривати, в першу чергу, голову. Ні в якому разі НЕ ПІДСТАВЛЯТИ СПИНУ – відіб’ють нирки. Підставляти під удари руки – поламана кість заживе швидше, ніж залікується відбитий орган. При цьому перелом – це середня тяжкість, а факт відбиття нирки доведеться ще доводити низкою аналізів.

8.6. ЗАВЖДИ фіксувати ВСІХ міліціонерів, що били людей. Групи контролю мають передавати їх переміщення одна-одній до машини. Зафіксувати номери і в подальшому визначити П.І.Б. нападника та його безпосереднього командира.

9. Під час акції весь ефір прослуховуватиметься. Тому на акції активісти використовують одноразові телефони, де вказані тільки номери учасників та одноразові передплачені картки. Заздалегідь визначається вірогідніші сценарії розвитку подій – два обов’язкових: «все вийшло», та «всіх закрили». При перемовинах на акції правила такі:

9.1. Чітко визначитися, хто саме буде проводити зв’язок, та контролювати напрямок. Інший в на керівника не виходить.

9.2. Зв’язківець має взагалі не брати участь у самій акції і спостерігати її збоку.

9.3. Перемовини ні в якому разі не мають нагадувати військові розмови типу «перший, другому… ». Звертаються виключно за ім’ям, та доповідають про те, що бачать. Уникати слів: «на нас напали», – замість цього: «світлофор, біля будинку номер…, на розі вулиць …, на людей напали». Вилучення у розмові своєї особистої участі не дасть ідентифікувати в натовпі учасника та організатора акції.

9.4. Активісти не зв’язуються з керівником всієї акції. Ні в якому разі НЕ погоджувати свої дії з керівником акції, якщо все йде за планом. Вихід в ефір – виключно у разі необхідності.

Контр-оперативна робота.
Вичислення і робота зі стукачами\операми.

1. Найвідоміша з пісень т.з. блатного світу – це пісня про агентесу Марію Климову (псевдо: «Мурка»). Оперативний агент в кримінальному середовищі – це розвідник-інформатор. Кілька агентів становлять інформаційну мережу. Агенти, що мають власну мережу – є резидентами. Агенти бувають:

1.1. Штатні – офіцери МВС та СБУ під прикриттям легенди, ввідні в середовище;

1.2. Позаштатні – завербовані із середовища, в якому вони працюють, спілкуються, живуть.

Вони, у свою чергу – штатні та позаштатні агенти – поділяються на:
- явних – таких, що свідомо здають інформацію;
- прихованих (друга назва: «джерело») – таких, що роблять це через зайву довірливість та базікавитість.

Існують також подвійні агенти, які працюють:
- на обидві сторони на власний розсуд;
- свідомо проти структури-вербувальника.

Відповідно до цієї градації, кожна людина хоча б раз у житті, свідомо чи ні, була агентом або джерелом інформації. Принаймні своїх батьків та свого оточення. Усвідомлення цього дає чітку картину спотворення ситуації у художній літературі та суспільстві. Звідси треба пам’ятати, що лише небезпека переданої інформації дає чітке усвідомлення: агент людина чи ні? Лише системність і характер інформації, що передається скаже про те: ворог цей агент-інформатор, чи просто помилився? Жодний підпис під протоколом або погодженням на вербовку не доводить, що людина агент. Факт, що через людину знайдено речові докази та забезпечено засудження кількох людей – доводить, що вона агент без будь-якого підпису.

2. Методи вербовки агентури оперативним складом МВС та Держбезпеки. Агентура вербується як правило з середовища, проти якого працює оперативник. Така агентура, за умов знання методів роботи оперативного складу, відносно легко вираховується та знешкоджується дозуванням інформації або перевербуванням.

Більш небезпечним є агент, якого завербовано поза середовищем. Той, якого введено після процедури вербовки та підготовки.

Вербування агентів в середовищі.

Як правило для вербування обирають хлопців та дівчат з розвинутим комплексом меншовартості або навпаки – з гіпертрофованою самооцінкою. І проти перших, і проти других однаково використовують як методи ломки психіки, так і методи заохочення до співпраці. Що обрати – ломку чи заохочення? – обирає вербувальник в залежності від власних особливостей психіки.

2.1. Вербування методою ломки (як правило – МВС) може простягатися: від звичайного побиття та зґвалтування, до звинувачення у кримінальному злочині включно.

2.2. Вербування заохоченням (як правило – Держбезпека), відповідно, може бути як у вигляді допомоги у вирішенні проблеми (часто заздалегідь свідомо створеної оперативником), до викладання неприємних фактів про середовище та людей, з якими спілкується об’єкт вербування.

3. Методи протидії вербуванню напрочуд прості. Чим менше знають про Вас, Вашу родину та Ваше оточення – тим краще. Для вербування ЗАВЖДИ обирається людина, про яку відомо багато, а та, про яку мало – у виключних випадках. Змажтеся на фоні суспільства, і Ви не становитимете оперативного інтересу.

Якщо під час допиту Вас почали розпитувати про Ваше життя, роботу, навчання, Ваших рідних та Ваше оточення – переведіть розмову у площину проблем структури, до якої належить вербувальник. Відчувши з Вашого боку оперативний інтерес до себе, він припинить процес – це обов’язкова його поведінка, що прописана внутривідомчими інструкціями. Більше того – почне перевіряти, чи не є Ви агентом іншої структури або служби внутрішньої безпеки структури, до якої він належить сам. Ніколи не заперечуйте такого припущення – посміхніться людині на подібні запитання – диктофон посмішку не передасть, а людині буде «приємно». Демонстративно напружтеся на таке припущення, почніть переводити розмову в інше русло – знову ж таки на співрозмовника: «Да что там я?… Вот ви про сєбя расскажитє? Тяжєло наверноє? А дома жена… – єй только шмотки да бабки?…. Да… Тяжєло… Не понимают жони опоров, что муж’я іхніє – войни і воюют с прєступностью – нє ценят, нє осознают… ». Навіть якщо людина усвідомлює, що це підготовлена протидія – її це вразить. Тим більше, що говорите Ви правду, а те, що суспільство зробило з Вашого співрозмовника скота та хабарника – він справді не винен. Пам’ятайте, що правда як і брехня у розмові з держслужбовцем – це зброя. Такою правдою Ви увімкнете «програму-закладку», яка є в кожній людині. І дуже небагатьом вдасться переступити через те, що підніметься в неї середині.

ЗАВЖДИ про зустріч із співробітником МВС або Держбезпеки ставити до відома своє найближче оточення, навіть якщо пообіцяли оперативнику нікому не казати.

4. Вербування тим не менше вдається через: недбалість людини, її неуважність або непереборні обставини, що стали наслідком необережності – в 1995-му році був випадок, коли співробітники київської міліції, щоб примусити хлопця до співробітництва, кинули його дівчину у чоловічу камеру. Відповідно Ви не можете гарантувати навіть собі, що ухилитесь від співробітництва.
Якщо Вас примусили або умовили співпрацювати, пам’ятайте, що стукач не той хто погодився здавати, а той хто здає. Якщо в Вашому оточенні немає людини, якій можете розповісти правду – просто дозуйте інформацію, що йде на куратора.

5. Методи виявлення агентури. Щоб не стати параноїком бажано ввести собі за правило сприймати всіх, як людей що здають. Це, по-перше, привчить не навантажувати близьких небезпечною інформацією, по-друге, не цікавитися зайвими речами – не здасть той, хто не знає.

5.1. Якщо людина цікавиться зайвою інформацією, не поспішайте записувати її в агенти – приблизьте її до себе. Поцікавтеся її оточенням – не виключно, що агент саме там. Ви будете здивовані, на скільки часто співробітники МВС та Держбезпеки використовують власних родичів, як оперативні джерела. При цьому людині здається, що тато (мама) або дядя насправді патріот! Він може і патріот, але в нього є робота і службові обов’язки.

5.2. Використовуючи методи кодування зустрічі (назва місця не відповідає самому місцю), перевірте хто з людиною прийде. Щоб виключити дистанційне супроводження, запросіть людину на зустріч без телефону. Перевірка проводиться через прогулянку містом, відносно пустими вулицями через місця контролю. На місці контролю стоїть людина, яка просто фіксує, всіх хто йшов за вами, доки ви не вийшли за межі візуального контролю. Потім контролери розповідають, хто саме за Вами йшов, якщо особи співпадуть – проводилося оперативне спостереження. Це означає, що на Вас або Вашого співрозмовника, щонайменше відкрито оперативно-розшукову справу.

5.3. Під великим секретом повідомте людині про якісь напівкримінальні схованки. А на третій-четвертий раз – про наркотики, зброю або вибухівку. І проконтролюйте, чи з’явиться там оперативна група.

5.4. Якщо підозра підтверджена – використовуйте це «русло» (для опера він «джерело»), для зливання потрібної Вам інформації. Потурбуйтеся про дублювання інформації через інше «русло». Поява одного агента вказує на те, що другий вже працює в оточенні, або незабаром з’явиться. Якщо через агента за грати сіла людина – агент має бути покараний. Якщо агент припинив працювати на куратора, або йому більше не довіряють – ви зрозумієте це з того, що інформація не доходить до адресата – спілкуйтеся з ним, як із звичайною, своєю людиною. Він і сам забезпечить дозування інфи. Але будьте обережні, ліквідація «джерела» тягне за собою появу іншого агента. І пам’ятайте, що завербувати можуть брата, сестру навіть мати. І мотивацію їм дадуть поважну – захистити не байдужу їм людину – Вас.

Пройдуть роки і, якщо ми залишимось Україною та українцями (а це обов’язково буде), міста Донбасу будуть згадувати не по індустріальним чи бізнесовим успіхам, а, перш за все, у зв’язку з прізвищами тих, хто цю Україну робив у своєму серці, душі, хто віддав за неї своє життя. Донецьк – Стус, Дебальцеве – Сосюра, Дружківка та Костянтинівка – Тихий, Гайворонський.

Але ось у газеті «Донеччина» з’явилася стаття про те, що поруч з нами, у Красноармійську жила, померла, та похована найцікавіша людина, яка по роках «отсідки» по тюрмах за ідею входить до книги рекордів Гінесу. Тому журналісти «Провінції» швидко зібралися та поїхали до Красноармійську, щоб розповісти читачам про Данилу Шумука.

Зараз, у наш час, у роки незалежної України, люди починають розуміти, що написане у старих радянських книжках і наговорене давніми радянськими «вождями», виглядає якось надто штучно і незграбно. Це змушує їх шукати того, чого так сильно бракувало у попередні десятиріччя – правди. Саме тому починають «виринати» з глибин архівів різноманітні документи, вилучені твори мистецтва, що повністю змінюють уявлення про добу СРСР не тільки в молоді, яка лише читала про це у книжках з історії, а й у тих людей, що жили тоді.
Проте, стають відомими не тільки архівні матеріали, а й імена людей, що жили, боролися, страждали за нашу свободу і незалежність. Звісно, ми знаємо багато таких імен, але, як завжди, все ж головні герої залишаються не пізнаними для нас.
Один з таких героїв – Данило Лаврентійович Шумук, що народився 1914 р. в с.Боремщині Володимир-Волинського повіту, прожив 90 років., з яких 42 роки, 6 місяців і 7 діб провів в ув’язненні в польських, російських, німецьких тюрмах, таборах, на засланні через свою участь в українській національно-визвольній боротьбі.

Ні Польща, ні Німеччина, ні Росія не хотіли визнати тієї правди, що є така держава Україна, з повноцінною нацією, культурою, історією; правом на існування і розвиток. Саме тому їх уряд, спецслужби знаходили найменший привід для усунення такого «незручного» громадянина. Для самого Данила це вилилося у довгі роки поневірянь по таборам для політв’язнів, проте він не зрадив своїх переконань. Йому неоднарозово пропонували новий дім, роботу, можливість навчатися для доньки Віри, а головне – мир і спокій. Для цього треба було написати власною рукою одну коротеньку фразу, в якій би він визнав свої «помилки» у поглядах і присягнув би на вірність існуючому режимові. Але для Данила всі ті «блага» були б нічим у порівнянні з вічним соромом перед собою, своїми близькими і своїм народом.
12 січня 1972 року, під час чергового “покосу” української інтелігенції, Д. Шумука останній раз заарештували за звинуваченням у проведенні “антирадянської агітації і пропаганди” і в наданні “завідомо неправдивих свідчень”. У липні 1972 року Д. Шумук був засуджений Київським облсудом до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Карався в Мордовії, в таборі Сосновка. Тут же сиділи наші земляки Василь Стус та Олекса Тихий. Тут він став членом репресованої Гельсінської Групи.

У неволі Данило Шумук брав активну участь у численних акціях протестів, голодовках, був одним з організаторів повстання політв’язнів у Норильську. Звісно, життя в таких умовах значно підірвало його здоров’я, і у 1978 р. його визнали інвалідом ІІ групи. У 1972-1974 рр. Шумук подавав заяви до Верховної Ради СРСР з проханням позбавити його громадянства; він писав «мені буде легше помирати… в тяжкій неволі за межами України, не будучи громадянином СРСР». Домагання світової громадськості, парламентарів Канади і США мали той лише наслідок, що після закінчення заслання Данило зміг виїхати в Канаду, де жив у притулку для самотніх людей у Торонто. Він не отримував ніякої пенсії ні в Канаді, ні в Україні коли став жити у доньки в Красноармійську. Лише за допомоги української діаспори в Канаді Данило зміг зробити те, з чого ми зараз можемо дізнатися про історичні події, свідком і активним учасником яких він був.

За життя Данила Шумука були видані його книжки «За східним обрієм», «З ГУЛАГу у вільний світ», «Пережите й передумане», які були перекладені іншими мовами. Про нього зняті документальні фільми Україною, Канадою, Францією, Польщею.

Найкращими друзями сім’ї Шумуків були родини Стусів, Сахарових, Світличних, Кузнєцових, Романюків.

Данило Шумук – нечуваний у світі феномен, що в нашому суспільстві не вельми знаний, зовсім не оцінений українською державою, за яку він боровся.

Організатор мирного зібрання

Концепція проекту закону зводиться до того, що є певна особа, котра є організатором і одночасно відповідальним за все, що відбувається. Ці організатори, окрім усього повинні мати на собі якийсь розпізнавальний знак.

Проте це положення далеке від реальності щодо застосування.

По-перше, певна спонтанність мирного зібрання пояснює можливість взагалі відсутності організатора мирного зібрання. Очевидно, що лише заклик зібратися не може вважатися організацією. Тобто, іноді організатора, як такого, формально може і не бути або його не можливо визначити, проте це не може бути причиною припинення мирного зібрання.

По-друге, у дуже багатьох випадках, особливо великих мирних зборів, таких організаторів може бути дуже багато – навіть декілька сот, що позбавляє багато положень проекту закону сенсу, оскільки вони чітко зрозумілі лише коли є один організатор. Наприклад, якщо два організатори мають різні погляди щодо подальшого розвитку заходу, то хто буде з них за що відповідати?

По-третє, не враховується, що організатор мирного зібрання не має жодних владних повноважень щодо учасників зборів. Він абсолютно нічого не має права вчиняти щодо учасників мирних зібрань з огляду на свободу участі/неучасті у мирному зібранні кожної особи. З огляду на це, його керування мирним зібранням є достатньо міфічним, формальним і часто не має місця. Тим більше, не можна вимагати від нього зупиняти правопорушення, наказувати що робити окремим учасникам мирного зібрання, наказувати мирному зібранню розходитися, а в кінці кінців нести навіть відповідальність за дії людей, котрі йому не підпорядковуються.

Автор законопроекту бажає, щоби мирні зібрання відбувалися як паради військових, де всі мають свої чітко визначені обов’язки і всі би безумовно слухалися організаторів мирного зібрання. Він не враховує специфіки великих мирних зібрань, коли його учасниками є звичайні перехожі, котрі можуть і не зобов’язані слухатися організаторів мирного заходу. Автор проекту явно не враховує певну хаотичність подібних заходів, їхній стихійний характер, а тому й часто відсутність чіткої програми зібрання. У більшості учасників таких заходів немає ієрархічного підпорядкування, що робить неможливим безумовне виконання наказів організаторів мирних зібрань.

Окремо слід зазначити, що в супереч Цивільному кодексу, проект закону покладає відшкодування усіх збитків, завданих учасниками мирного зібрання, на його організаторів. Тобто в законодавчому порядку покладається відповідальність не на особу, котра вчинила правопорушення, а на іншу особу без урахування її вини в цьому. При цьому вони можуть бути навіть невідомі одна одній. Це не відповідає засадничим положенням теорії права щодо відповідальності особи, положенням ЦК, ККУ, а також Конституції, оскільки порушується принцип персональної відповідальності за виключно власні дії.

Європейський суд з прав людини неодноразово визначав

Також необґрунтованим та частково просто нереалістичними обмеженням є й обов’язки організатора щодо контролю шуму в разі використання звукопідсилюючої техніки. Яким чином, можна регулювати шум натовпу, що додається при цьому є малозрозумілим.

Обов’язок мати на собі розпізнавальний знак прямо порушує вимоги Європейської Конвенції у світлі її тлумачення Європейським судом.

Не згадуємо тут про зручну можливість для міліції та інших органів влади просто припинити опозиційне мирне зібрання через „усунення” його організаторів.

Крім того, законодавство не передбачає заборони судом окремих видів діяльності об’єднанням громадян, хоча проект Закону у статті 4 визначає, що такі об’єднання позбавляються права бути організатором мирного зібрання.

Також не зрозуміло, чому громадські організації, легалізовані шляхом повідомлення не можуть бути організаторами мирних зібрань. Це, на нашу думку, суперечить закону про об’єднання громадян та встановлює певну форму дискримінації. Повною мірою це стосується релігійних громад, котрі відповідно до закону про свободу совісті та релігійні організації мають право існувати без реєстрації і мають однакові права, крім майнових, із зареєстрованими громадами.

Сумнівною, з точки зору цивільної відповідальності, є обмеження щодо неможливості організації мирного заходу особою від 14 до 18 років. Хоча, наприклад, молодіжна громадська організація, утворена цією особою, може бути організатором.

Також мало виправданим і таким, що суперечить стандартам Ради Європи, є обмеження організовувати через своїх представників мирні зібрання особам, які піддані адміністративному арешту, утримуються під вартою або знаходяться в місці позбавлення волі за вироком суду. Незрозуміло, чому ці люди не можуть організовувати мирні заходи. Мова ж не йде про заворушення чи якісь незаконні дії, а саме про мирний захід. На нашу думку, ключовим питанням при обмеженні має бути форма і зміст мирного зібрання, а не хто його проводить. Оскільки, сам по собі такий факт не несе жодної загрози громадському порядку.

Повідомлення про мирне зібрання та спонтанні мирні зібрання

Проект закону взагалі забороняє проведення спонтанних мирних зібрань, оскільки без повідомлення мирні зібрання забороняється проводити. Наприклад, чи мав би сенс мітинг на Майдані Незалежності після оголошень результатів виборів Президента через декілька днів? Фактично такі заходи позбавляють права громадян на обґрунтований спротив діям влади, оскільки через декілька днів сенс цього заходу буде очевидно втрачений. Це також порушує й рішення Конституційного суду щодо тлумачення статті 39 Конституції, в якому зазначено, що встановлення строків подання повідомлення не повинно перешкоджати реалізації права. Іншими словами, Конституційний суд стверджує, що подання повідомлення не є безумовною передумовою реалізації свого права. Така ж сама правова позиція й у Європейського суду з прав людини, котрий у своєму рішенні встановив, що лише формальна відсутність повідомлення не може підставою для припинення мирного зібрання, котре не загрожує громадському порядку. Проте автори закону цього не враховують.

Припинення мирних зібрань

Проект передбачає нову особу – уповноважений представник органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що відіграє ключову роль у проведенні мирного зібрання. Зокрема, ця особа має дуже широкі та нечіткі підстави для припинення мирного зібрання. Цікаво, що підстави для припинення мирного зібрання цим уповноваженим є навіть ширшими, ніж відповідні підстави для заборони мирного зібрання в судовому порядку. Це можна легко побачити порівнюючи зміст статтей 16 та 22 проекту.

Загалом є позитивними наявність такої особи, що дозволить краще координувати діяльність органів місцевої влади. Проте, на нашу думку, його повноваження щодо припинення мирного зібрання суперечать Конституції.

Так, відповідно до статті 39 Конституції України лише суд має право на обмеження свободи мирних зібрань. Очевидно, що у випадку вчинення правопорушень, правоохоронні органи також мають реагувати в межах своїх повноважень. Наділення такими повноваженнями представників органів влади не передбачено Конституцією. Більше того, воно позбавляє сенсу процедуру звернення цих органів до суду з метою заборонити мирне зібрання, оскільки це тепер можна буде зробити і без судового рішення і на підставі значно ширшого кола підстав.

На нашу думку, жоден представник органу виконавчої влади не може мати жодних повноважень щодо припинення мирного зібрання. Такі чітко окреслені повноваження можуть мати лише представники міліції.

Також варто згадати, що підстави для припинення мирного зібрання цим уповноваженим є фактично не обмежені.

Очевидним є також те, що згаданий уповноважений органів місцевої влади не може керувати міліцією, а отже його накази, без узгодження з уповноваженим представником органів внутрішніх справ, в принципі можуть не виконуватися. Проте цей потенційний конфлікт між цими уповноваженими в проекті закону не вирішено.

Важливо, щоби закон визначав строки судового розгляду заяви про припинення мирного зібрання, включно зі строками на апеляційне оскарження. Оскільки на практиці, отримуючи рішення апеляційного суду про скасування рішення місцевого суду, що заборонив проведення мирного зібрання, через багато місяців, відновити порушено право особи вже неможливо, оскільки відпала потреба у проведенні мирного зібрання. Така ситуація позбавляє особу права на захист порушеного права в судовому порядку, що передбачено Конституцією.

Кодекс адміністративного судочинства України встановлює, що позови органів влади про заборону зборів суди мають розглянути до початку зборів (на практиці – за декілька днів або годин). Тобто, організатори мітингів не мають можливості відновити своє право, бо на апеляційний розгляд у нас йде кілька місяців. Закон, на нашу думку, мав би встановити спеціальні терміни на розгляд апеляційних скарг на заборони зборів так, як це встановлює українське законодавство про вибори. На жаль, в законопроекті цього немає.

Відповідальність

Проект закону значно розширює підстави для відповідальності організаторів мирних зібрань.

Проте жодним чином не визначається відповідальність представників органів влади. Зокрема, така відповідальність необхідна за невиконання зобов’язань щодо належної охорони учасників мирних зібрань, перешкоджання у проведенні мирного зібрання шляхом видачі незаконних рішень чи бездіяльності (наприклад, не прийняття повідомлення про мирне зібрання), а також відшкодування шкоди, завданої організаторам та учасникам незаконними рішеннями представників органів влади.

Очевидно, що просте зазначення про можливість оскарження незаконний дій чи бездіяльності органів влади в судовому порядку явно не достатнє, оскільки закон навіть не визначає строки розгляду таких справ, що в сучасних умовах тривалого судочинства взагалі позбавить сенсу проведення мирного зібрання.

Вставай до боротьби

Ще одна акція. Пішовши в колоні та кричачи гасла я подумав, що почалась революція. Всюди летять шашки, горять фаєри, не слухаються незаконних дії правоохоронних органів. Але, щось тут було не так. Хтось ішов наче на свято, хтось потусоватись та попити пивка. Дивиною для мене стало кидання „зігів”. Все це, мабуть, дало мені замислитьсь за що це ми боремось. Запитавши в одного з активістів нашого руху Хорти, чому вони кидали „зіги” та були п’яні? Він сказав: ”Ну це все складно. Дехто кидав їх у прояві протесту проти піару”, але ми йшли на початку без ВО”СВОБОДИ” і всі так само це робили. Після таких тупорилих дії. Ми вирішили не приходити на акції бо:
„Якого ..я кричати „зіги”? Я розумію що це модно. Але, що важко пояснити хлопцям, що коли ти їх кидаєш ти не фашик чи нс. Бо це тупо ніякий німець нс не кричав би гасла італійського фашизму та навпаки. Бути правим – це виступати за свою країну, а не кричати за німців та їх лідера. Я ще розумію, що там можна кричати за Шухевича та інших. Але реально тупо кричати таку ахінею. Вішати прапори німців та рекламувати німецьку культуру. Виходить, що вони або позери або інтернаціоналісти. Нам така революція і ..х не потрібна.
Все інше про здоровий спосіб життя.
„Вони люблять свій народ, свою землю, шанують своїх предків та пам’ятають свою історію. І готові силою захищати свої переконання. Мова йде про т.зв. праві рухи, які засновані на патріотизмі, націоналізмі часто екстремістського забарвлення (що зумовлено серйозністю намірів та ілюструє відданість переконанням).
Але що, ЩО змушує окремих представників та цілі групи цих “правих” вживати алкоголь (особливо популярне в цих кругах пиво) та цигарки, цим самим опускаючись до рівня тієї ж худоби та овочів?!! Чи, може, варто спитати, що змушує цих алкоголіків називати себе “правими”, патріотами та націоналістами? Тоді відповідь очевидна: позерство. Для когось бути правим значить носити “праві” бренди і писати ксенофобські коментарі на Реакторі. Таких багато, але все ж не всі є позерами. Дехто справді вірить у свої ідеї і активно їх відстоює, але продовжує купувати і пити алкоголь. Тоді питання залишається відкритим: «Чому?!!».Якщо ти один з них, то ти маєш сам для себе відповісти на це запитання. Слабкий одразу відповість: «Це моє здоров’я – що хочу, те й роблю». Але якщо ще не все втрачено і мозок ще не до кінця пропитий, то найкращою відповіддю буде відмова від отрути, початок тверезого життя і боротьби за тверезість. Бо ця отрута вбиває не тільки тебе. Це засіб винищення всього народу. І кожен алкоголік – співучасник цього злочину.”
Наша частина не прийде більше на таке позерство. Тупо ходити на акції здорового способу життя з пляшками пива. Хочете потусуватись ідіть з тими псевдо-патріотами, як Тризуб, Нац. альянсом, Патріот України та іншими супер-мега патріотами. Ходіть бухайте паліть, кричіть та розмовляйте російською. І для чого говорити, що в нас така країна? Почніть з себе покажіть приклад, а не будьте „старими” та могучими.

Після цих та інших заяв. Ми вирішили написати відповідь!!!!!!!!
Що для мене означає бути правим?
Мабуть, треба спочатку на «теорію» поглянути. Наша нація – вимираючий вид. Цікаво виходить, населення країни, яка має найбільшу площу в Європі, знаходиться у вигідному з економічної та географічної точки зору місці, повільно, але впевнено скорочується. Люди, що є нащадками славетних князів і воєвод, веселих і безстрашних козаків, і живуть на цій великій і просякнутій кров’ю і славою багатьох великих людей землі, поступово перетворюються в сліпе стадо.
У більшості людей повністю відсутні поняття батьківщини, нації, взаємодопомоги і тому подібних вічних цінностей. Навпаки, всі хочуть побільше нагребти, обдурити, вилізти нагору, пройшовшись по головах і кістках інших. Це можна спостерігати на прикладі наших політиків, які вміло ділять людей на «синіх» і «помаранчевих», а самі в той же час ділять гроші, «розпродують країну». «Сині» і «помаранчеві» люди в цей час звинувачують «протилежних» кандидатів, не розуміючи, що – АБСОЛЮТНО УСІ ПОЛІТИКИ ВЕДУТЬ АНТИНАЦІОНАЛЬНУ ПОЛІТИКУ В УПРАВЛІННІ КРАЇНОЮ. Тобто, політики, що керують країною сьогодні – це антинародна, антинаціональна система. Система, де вони всі, по суті – ОДНЕ ЦІЛЕ. Я не буду вас грузити тим, що це все витівки євреїв і ЗОГу. Можете на цю тему багато інфи знайти. Але сенс один усе таки – антинародна влада править країною, народ – українці, нація – вимирає.
Девід Лейн колись написав найвірніші ознаки хворої, вимираючої нації, ось вони:

– змішення рас;
– руйнування сім’ї;
– наркоманія, алкоголізм;
– дітовбивство (аборти);
– інфляція і відсоткове рабство;
– присутність чужих, чужої культури, що несе матеріалізм;
– війни, затіяні політиками, що піклуються про власну вигоду;
– гомосексуалізм;

Нічого не нагадує? Чи, живучи у відносно благополучному місті, ви не помічаєте навколо себе того, що відбувається? Хоча, достатньо і у Полтаві поглянути на молодь, на приїжджих… Алкоголь, наркота, дівчати, котрих важко уявити майбутніми матерями, хлопці, котрих важко уявити майбутніми батьками. Повна відсутність уявлення про правильне майбутнє для дітей, відраза при думці про святе – сім’ю, кохання. Не нагадує ваших друзів, знайомих?
Але все це – наслідки. Причина названа вище. Антинародна політика держчиновників. Немає протидії тому інформаційному терору, що нав’язує людям помилкові цінності. Навпаки, в країні буйним цвітом розквітає прославляння розпусти, споживацького способу життя, збочення уявлень про вічне – про чисті стосунки між чоловіком та жінкою. Не розумієте? Подивіться ТБ, подивіться на так званих ЗІРОК, полистайте глянцеві журнали і газети, та й Інтернет цим наскрізь просякнутий. Дивитеся в корінь, як кажуть. Подумайте над суттю.
Як на мене, істинна мета правих людей, патріотів – збудувати державу, в якій не буде місця мерзоті, а не самим це підтримувати.

Так що ж для мене означає бути правим?
Це означає робити свій вклад в нашу перемогу. В перемогу правди, в перемогу здорового глузду, в перемогу вічних цінностей. Бути прикладом того, яким має бути права людина: вести здоровий спосіб життя, бути чесним з друзями і оточуючими, не прагнути нагребти під себе грошей ( до розкоші), допомагати побратимам, ставитися з повагою до дівчат, як до майбутніх матерів, ставити духовні цінності вище матеріальних/тілесних.
Прочитавши те, що я написав вище, які висновки ви зробите? В першу чергу про себе?
Ви – правий? Патріот? Бути правим не означає побритися наголо, крикнути «Зиг Хайль», кинути зігу і почати валити чорних і АФА. Коли вам 15, 16, 17 років ви такими діями можливо і усвідомлюєте свою значимість. Але я хочу вам порадити не повторювати помилок, котрих вже припустилося багато людей. Якщо ви розумієте те, про що я написав вище, зробіть для себе правильні висновки! Якщо вам більше і ви усвідомлюєте вище викладене допоможіть, не ховайтесь не кажіть титу „в мене немає часу”.
Займіться в першу чергу своїм розвитком, як духовним, так і фізичним. Не дивіться на стадо оточуючих вас однолітків – малоліток, котрі вдень хуярять якихось негрів натовпом або забиваються з такими ж малолітніми конями або анальчиками, а ввечері під під’їздом з пляшечкою пива і безмозкою дурепою, яка лише трохи нагадує дівчину, триндять про свої подвиги всім оточуючим ( триндіти в Інтернеті – заняття ще гірше. Мене просто верне від кількості «правих», «патріотів», «фанатів» «хуліганів», «ультрасів», котрі зависають в усяких вконтакті і тому подібних чатах, викладують свої фотки. ІДІОТИЗМ).
Багато з написаного можна віднести з навколофутболу ( моя думка – фанати мають бути правими, патріотами): вести здоровий спосіб життя, займатися спортом, займатися своїм і духовним і розумовим розвитком, хоча б намагатися кричати українські гасла, бути обережним з вашою «дружбою» з Інтернетом, з забиванням з такими ж як ви молодими Фуліганами.

Якщо ти насправді хочеш допомогти розішли друзям це. Візьми та надрукуй рекламу та розклей. Потім зафіксуй на фото та вистав тут показуючи приклад.
Приклади реклами тут